Спаржа — це не недозрівша зелена квасоля, як ми гадали довгий час, і як бабці рекламують на базарі. Спаржа — це зовсім інша рослина, і описати її досить важко, її треба побачити, хоча б на картинці. Ну, якщо спробувати, то то така чи трава, чи овоч, на майже гладкому стеблі красується шишечка (гусари, мовчати!). Уявили? Йдемо далі. Зараз її почали вирощувати і в нас, тому в магазинах вона з’явилася, по ціні стала досить демократичною, а на смак добра. Ще спаржу називають аспарагус: так кажуть продвинуті знатоки латини (мабуть, лікарі), чи ті, хто хоче повипендрюватися.
Найголовніше в спаржі — її не переготувати, бо їсти м’яку рослину — це гидотно і зовсім не комільфо. 🙂 Складність в тому, що стебло готується довше ніж “голівка”. Тому в країнах, де спаржу їдять дуже часто, існує спеціальний посуд: високі і досить вузькі кастрюльки, в яких нижня частина вариться в воді, а верхня на пару, який з’являється, як вода закипить.
А мені більше подобається смажена на сковороді спаржа. Є у мене така чавунна пательня-гриль, і ось коли мені до рук потрапляє спаржа, я її просто обсмажую. Для початку треба зламати нижню найжорсткішу частину стебла. Якщо хочете, щоб була ще ніжнішою, треба економкою трішки почистити стебло.
Далі змащуємо спаржу оливковою олією і кладемо на пательню. Як з’являються чорні смужки від ребер сковорідки, перевертаємо. З другого боку з’явилися? Готові. 🙂
Після цього я змащую спаржу олією з часником і посипаю не дрібною кошерною сіллю. Дуже гарно подавати з яйцем-пашот. Нагріваємо воду до кипіння. Солимо. Виключаємо вогонь. Закручуємо воду у водяний вир, і по центру вира випускаємо яйце. Далі спостерігаємо: як весь білок схватився, шумовкою витягуємо і викладаємо на аспарагус. Якщо вмієте і не ліньки — дуже пасує до цієї страви ніжний голландський соус.
Я сподіваюся, що вам сподобається. 🙂
Смачного.
