Салатка була підглянута на спільній пиятиці, яка гордо називалася корпоративом. І одразу авторка салатки була опитана і розповіла рецепт, який, як вона казала, перейшов їй ще від матері. Салатка смачна і подобається навіть моєму синові, котрий, коли був молодим студентом, саме цією стравою рятувався від голоду. 🙂
Ну, водички трішки полили, локшину по вухах порозвішували, тому тепер переходимо саме до рецепту.
Ріжемо баклажани кубиками розміром 7 міліметрів. Коли я єхидно запитав: “а по 5 чи 10 можна?”, Людмила на мить зупинилася і сказала: “10 — це багато, а 5 — навіщо дрібнити”. Я з нею згоден. Сім — це, як вважається, ще й щасливе число.
Баклажани порізали, тепер їх обсмажуємо. В пательню добавляємо олії і без кришки на великому вогні смажимо баклажани. Шматочки повинні обсмажитися та увібрати в себе олію. Саме тому ми баклажани не солимо, бо якщо посолити, то вони олією майже не просочаться.
Обсмажили? Додаємо вичавлений зубчик часнику (це вже від мене), перчимо і залишаємо вистигати, краще на ніч, в холодильнику.
На ранок беремо помідори, ріжемо їх досить великими частками, синю цибульку ріжемо кільцями чи півкільцями. Солимо, перемішуємо! Вуаля! Наша салатка готова. Заправляти салатку нічим не треба, бо синенькі ввібрали в себе досить багато олії, а про сіль та перець ми вже подбали.
Смачного! І дякую Людмила Гарбуз за такий простий та смачний рецепт.
